Серед міських будівель в Ліверпулі є й такі, що створені в 19 сторіччі та привертають увагу туристів своєю старовинною величністю. За ними стоять талановиті архітектори, які невтомно працювали, щоб зробити місто ще красивішим. Одним із них є Едмунд Айкін, про якого ми поговоримо сьогодні на liverpool-future.com.
Хто такий Едмунд Айкін і що він зробив для Ліверпуля
Едмунд Айкін був відомим англійським архітектором, який народився в 1780 році, а помер у 1820-му. У Ліверпулі він провів лише останні роки життя, але встиг залишити в архітектурі міста слід, створивши, зокрема, Кімнати Веллінгтона.
Едмунд Айкін був вихідцем із сім’ї, яка належала до унітаріанської віри, що вплинуло на його світогляд і підхід до роботи. Він був молодшим сином доктора медичних наук Джона Айкіна, а народився у Воррінгтоні. Згодом архітектор разом із сім’єю пожив у Грейт-Ярмуті і в Лондоні, а з 1814 року переїхав до Ліверпуля, щоб контролювати будівництво Веллінгтонських кімнат. Незадовго до цього неокласичний проєкт Едмунда ухвалила спеціальна комісія, тож потрібно було зробити все, щоб довести задум до правильної реалізації.
Айкін страждав від вади мовлення, тому майже повністю здобував освіту від своїх батьків. Це, однак, не завадило йому розвинути принаймні деякі здібності та реалізувати їх.
У 1806 році Айкін він став членом-засновником Лондонського архітектурного товариства. Серед його ранніх проєктів були нонконформістські каплиці в Лондоні. У 1808 році Едмунд створив план першої з них на Джудін-стріт, а в 1809-му – другої. Тоді архітектор навіть не брав за роботу гонорар.
У 1810 році Айкін опублікував кілька проєктів для вілл. У вступі він критикує готичний стиль у домашній архітектурі, виступаючи за східний, або ісламський. У наступні роки Едмунд написав кілька есе та розповідей про архітектуру, де виклав свої погляди на стилі й підходи до роботи.
З 1814 року Айкін, як уже зазначалося, був пов’язаний з Ліверпулем. Він повністю зосереджується на реалізації свого проєкту Веллінгтонських кімнат. Також Айкін спостерігав за пристосуванням наявного особняка під приміщення Ліверпульського королівського інституту. Зроблені ним зміни, включаючи додавання кам’яного портика, а також будівництво в цьому районі кількох вілл деколи суперечили поглядам архітектора. Вони були готичними за своєю сутністю.
Отже, ось який слід залишив Айкін:
- Веллінгтонські читальні (або кімнати для читання) – 1814–1816 рр.
- Новий вхідний портик до будинку Томаса Паррса, вул. Колквітт – 1814 р.
Життя Едмунда було недовгим, однак він мав вплив на популяризацію неокласичної архітектури. Айкін виконував у Ліверпулі й іншу роботу, наприклад створював дизайн будівлі Королівського ліверпульського інституту в 1814 році. Це був центр “пропаганди літератури, науки та мистецтва”, заснований Вільямом Роско та іншими.
Історія кімнат Веллінгтона
Ця будівля, нині занедбана, останні роки свого життя називалась Ірландським центром, але формально її більше знають як Кімнати Веллінгтона. Ця неокласична будівля розташована в самому центрі Ліверпуля. Спочатку вона була розроблена як кімната для зборів абонементів для клубу Веллінгтон, який використовувався для проведення особливих вечірок і бальних танців для знатних та заможних людей. Ця функція була актуальною для будівлі аж до 1923 року, коли її перетворили на приватний клуб під назвою Кімнати посольства.
Деякий час після цього споруда служила молодіжним клубом, де проходили чаювання та весільні заходи. Під час Другої світової війни будівля служила базою для молодіжного центру Родні, а під час бомбардування в 1941 році трохи постраждала, хоча головна актова зала залишилась неушкодженою.
З 1965 року споруда, спроєктована Едмундом Айкіним, стала відома як Ірландський центр. У цій ролі вона була до 1997 року, а відтоді стоїть покинутою. У період Ірландського центру будівля служила місцем проведення музичних і драматичних вистав, а також була базою для різних клубів та товариств цього району.
Зараз перед Кімнатами Веллінгтона можна спостерігати відкриту поштову скриньку і вицвіле та розірване повідомлення. Зовнішній вигляд фасаду дуже постраждав і виглядає вкрай кепсько, незважаючи на спроби зробити аварійний ремонт. Свою справу роблять вода та гниття.
У 1999 році, невдовзі після того як це місце було занедбане, воно було включено до списку пам’яток II класу. Є інформація, згідно з якою орендує будівлю герцогство Ланкастерське.
Майбутнє ліверпульських проєктів Едмунда Айкіна
Зараз майбутнє будівлі повністю залежить від забудовників. Це культурна спадщина Великобританії, тож її не можна занедбувати. Щодо робіт з розвитку ділянки були висунуті різні пропозиції, але думки про їх доречність розділилися. Схоже, що Рада бажає зберегти функцію об’єкта з його оригінальними особливостями, закладеними Айкіном. Принаймні на таку думку наштовхує те, що ідея створити тут функціональний комплекс не виконана, хоча й була схвалена. Була думка зробити на місці Кімнат Веллінгтона науково-технологічний центр або готель.
Що буде далі? Це запитання так і залишилось відкритим. Але розмови про подальшу долю будівлі Айкіна дійсно ведуться, що дарує небайдужим людям надію.
Джерела:
- https://liverpool1207blog.wordpress.com/architects-in-liverpool/
- http://www.sfu.ca/~mnl/aikin/Site/Portrait.html
- https://archive.org/details/memoirofjohnaiki02aiki
- https://books.google.com/books?id=OdJGAAAAcAAJ&pg=PA342#v=onepage&q&f=false
- https://www.bcd-urbex.com/wellington-rooms-irish-centre-liverpool/
- https://www.proj3ctm4yh3m.com/urbex/2017/07/06/urbex-wellington-rooms-aka-irish-centre-liverpool-august-2016/
- https://velvethummingbee.com/2017/07/25/the-wellington-rooms-liverpool/
